Починаючи з 1911 року, коли син начальника корпусу військових частин Борис Адаріді, який переїхав з Петербургу до батька і був зарахований до 6-го класу реального училища, приніс на так званий острів «Спорт» футбольний м’яч. І по 1957 рік включно, а вже у 1958-му у Вінниці розпочалася нова футбольна ера – в місті з’явилася команда майстрів «Локомотив», яка одразу голосно заявила про себе на всю Україну.

Робота над книгою йде поступово, адже доводиться шукати інформацію про дуже давні часи. Але поступово кількість глав книги, кожна з яких присвячена окремому року з життя вінницького футболу, збільшується. Для заохочення небайдужих громадян ми будемо викладати окремі уривки з глав на сайті. Системності у цих публікаціях, мабуть, не буде, адже системність важлива для книги. А вас, сподіваємося, наші анонси зацікавлять.

Отже, починаємо.

1946. ДЕБЮТНИЙ ВИСТУП У ВСЕСОЮЗНІЙ ПЕРШОСТІ

«Перший післявоєнний рік став для вінницького футболу (у місті того року було створено нові спортивні товариства – «Більшовик», «Буревісник» і «Старт») дебютним у рамках першості СРСР. За регламентом було створено ІІІ групу, яка дорівнювала нинішній другій лізі. Всього у ІІІ групі було створено 12 зон, з них чотири – в Україні, де 36 команд розсіяли за географічним принципом на Західну, Східну, Центральну та Південну зони.

Вінницька команда потрапила до Південної зони, де їх суперниками виступили команди Запоріжжя, Херсону, Одеси, Кишинева, Миколаєва, Кіровограду та Ізмаїлу. Сезон проходив за трохи дивним сценарієм: суперники проводили два матчі один з іншим, але обидва – на полі однієї з команд. Вінничанам довелося розпочинати з виїзду до Миколаєва, де команда під керівництвом голови обласного комітету у справах фізкультури і спорту Івана Верьовкіна виграла одну зустріч, але поступилася у іншій. Старт можна було вважати досить непоганим, але потім чемпіон області «Спартак», який представляв Вінниччину на всесоюзній арені, забуксував. Дві поразки на власному полі від запорізького «Більшовика» підштовхнули журналістів до критики...

Висновки керівництво почало робити досить швидко. Після другої поразки від «Більшовика» замість «Спартака» на арені з’явилася інша команда – збірна Вінниці. Підсилення було зроблено за рахунок вінницького «Динамо». Склад збірної міста виглядав так: Соцький, Іванов, Курцман, О.Мойсеєв, Спектор, Грімберг, Верьовкін, Іванчук, Музикантов, Чернов і Пельцман...

Шосте місце у таблиці з восьми учасників вінницька спортивна громадськість розцінила як успіх. Кращими ж футболістами області було названо Мойсеєва, Іванчука і Верьовкіна. А чемпіоном УРСР став ужгородський «Спартак», чотири гравці якого – Георгій Лавер, Дезидерій Товт, Михайло Михалина та Янош Фабіан – за два роки поїхали допомагати київському «Динамо» вставати з колін».

Ще раз нагадуємо: повну версію цієї глави, а також інших ви знайдете у книзі, яка поступово готується до друку.

P.S. Творчий колектив працюючий над книгою – Леонід Абрамович, Леонід Загоруйко, Андрій Кудирко.

Статистики, які надіслали відсутні дані (Віктор Зарванський, Василь Клічук,Євген Марков , Ігор Морозов,Юрій Пирухін  та Матвій Флігельтуб)